?

Log in

 
 
19 Апрель 2016 @ 09:15
 
Навіть коли стоятимеш поряд із ними,
Будеш самотній, як пасажир на вокзалі.
Кожен, відтак, пустелю свою нестиме –
Через життя до смерті, і трохи далі.

Мури зруйнує часом, ліси здиміють,
Першими завше падають самі вперті.
Зрештою, всі поводяться, як уміють,
Жоден не хоче бачити далі смерті.

Так зазирнути далі свого кохання
Буде несила – наче тебе розкреше.
Кожного разу думаєш, що востаннє.
Кожного разу думаєш, як уперше.

Буде по тобі вічність чи порожнеча,
Марно гадати – стежки несповідимі.
І височінь лелеча, й земля чернеча
Сходяться через тебе – нерозділимі.

Так серед ночі схопишся і не знаєш,
Що то калатає в грудях – життя чи потому.
Скільки відпущено, більше собі не вкраєш.
Ранок займається, наче тобі одному.
Метки: ,
 
 
 
umklaidetumklaidet on Апрель, 19, 2016 08:58 (UTC)
хорошо...
krajzerkrajzer on Апрель, 19, 2016 13:07 (UTC)
Вау!
Ольга Левченкоolmyshanych on Апрель, 19, 2016 17:31 (UTC)
Чудесное.
mirronymirrony on Апрель, 19, 2016 21:17 (UTC)

Чудово

ganeyshganeysh on Апрель, 22, 2016 20:07 (UTC)
Ти й українською пишеш пречудово...