?

Log in

No account? Create an account
 
 
10 Сентябрь 2017 @ 17:01
 
Обнаружила в черновиках стихотворение. Написано ещё летом, но не помню, почему не выкладывала. Я так редко пишу на украинском. Наверное, оно мне не нравилось...

* * *

Наливається черешня,
Віти гнуться до даху,
Сіра птаха нетутешня
Наганяє нам жаху –
То садок крильми покрає,
То затихне вглибині,
То зненацька заволає,
Як дитина уві сні.

Плине час, минає літо
І життя тече крізь нас,
Та печаль несамовита
Повертається щораз...
Хто глядітиме за нами,
Безпорадними людьми,
Колисковими руками
Затулятиме від тьми?

Не тримай мене за душу,
Все, що хочеш, забери,
Але доки час не рушив,
Подивись на нас згори.
Та дарма, ніхто не скаже –
Де зима застане всіх.
Доки перший сніг не ляже,
Доки все не вкриє сніг...
Метки:
 
 
 
looking4thepathlooking4thepath on Сентябрь, 10, 2017 14:54 (UTC)
Не знаю, как это может не понравится. Просто из сердца в сердце. Про одиночество каждого отдельного человека, про космическое одиночество...
askepakaskepak on Сентябрь, 10, 2017 21:12 (UTC)
Очень красиво. И печально...
Аннаfaerie_anett on Сентябрь, 11, 2017 19:13 (UTC)
Дивно мелодичное.