pristalnaya (pristalnaya) wrote,
pristalnaya
pristalnaya

This journal has been placed in memorial status. New entries cannot be posted to it.

Навіть коли стоятимеш поряд із ними,
Будеш самотній, як пасажир на вокзалі.
Кожен, відтак, пустелю свою нестиме –
Через життя до смерті, і трохи далі.

Мури зруйнує часом, ліси здиміють,
Першими завше падають самі вперті.
Зрештою, всі поводяться, як уміють,
Жоден не хоче бачити далі смерті.

Так зазирнути далі свого кохання
Буде несила – наче тебе розкреше.
Кожного разу думаєш, що востаннє.
Кожного разу думаєш, як уперше.

Буде по тобі вічність чи порожнеча,
Марно гадати – стежки несповідимі.
І височінь лелеча, й земля чернеча
Сходяться через тебе – нерозділимі.

Так серед ночі схопишся і не знаєш,
Що то калатає в грудях – життя чи потому.
Скільки відпущено, більше собі не вкраєш.
Ранок займається, наче тобі одному.
Tags: мова, стихи
Subscribe

  • (no subject)

    Пишет Ольга Арефьева Как-то была я по делам здоровья в Боткинской больнице. А там центральное здание такое неуютное и урбанистическое -…

  • Милорад Павич

    • Один из верных путей в истинное будущее – это идти в том направлении, в котором растет твой страх. • Человек, чье сердце полно молчания, совсем не…

  • Лиз Гилберт (с)

    "Лучший совет в моей жизни" Я получила его от женщины-художника намного старше меня. Мне тогда было двадцать с чем-то, я жаловалась ей на то, что не…

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 5 comments