?

Log in

No account? Create an account
 
 
16 Декабрь 2006 @ 12:07
 
Время не уходит. Не превращается в забытое прошлое, покрытое пылью, искаженное воспоминаньями...
Время не уходит. Оно копится в полостях души, складывается в стопки... Оно постоянно тут, сконцентрировано внутри, даже не разложено по папкам. Давние подружки, красящие губы у давно разбитых зеркал, юноши, бросающие камешки в несуществующие уже окна, молодая мама, живой отец, времена года, аккуратно друг за другом , одновременно друг с другом...
Время не уходит. Однажды оно уже не умещается внутри. И тогда оболочка души начинает трещать по швам, раздуваться, давить на сердце... Старость, говорим мы, болезни... А потом всё взрывается, и одним легким выдохом время высвобождается из заточения! И всё, что было тобой, складывается в стопочки на дне чьих-то душ. Но это не ты уже. Это время. Оно никуда не уходит.
Метки:
 
 
 
Ольгаlaity on Декабрь, 16, 2006 12:45 (UTC)
ничто никогда не пропадает и не теряется, да..
pristalnayapristalnaya on Декабрь, 16, 2006 22:25 (UTC)
Оно может изменИться, затаиться, забыться даже... но не уходит.
Ольгаlaity on Декабрь, 16, 2006 22:33 (UTC)
с моей точки жрения не совсем так.
не теряется больше передает значение.
то есть можно загнать конечно, но ничто никогда не теряется..
pristalnayapristalnaya on Декабрь, 16, 2006 22:46 (UTC)
Оно не теряется по сути своей. Это мы можем считать для себя что-то окончательно потерянным. Но это лишь наша собственная, субъективная иллюзия. Это "что-то" всплывает в любой момент, без нашего участия.
Впрочем, мы об одном и том же:))
Ольгаlaity on Декабрь, 16, 2006 22:54 (UTC)
да ))
akgoncharovakgoncharov on Декабрь, 16, 2006 13:08 (UTC)
Интересная закономерность вырисовывается - чем меньше душа, тем меньше человек живет?
pristalnayapristalnaya on Декабрь, 16, 2006 22:27 (UTC)
Может быть... но здесь скорее не о количестве времени... это какая-то другая характеристика...
fru__frufru__fru on Декабрь, 16, 2006 13:25 (UTC)
Как хорошо ты написала...
pristalnayapristalnaya on Декабрь, 16, 2006 22:27 (UTC)
Спасибо.
eto_jaeto_ja on Декабрь, 16, 2006 16:18 (UTC)
Чувствую так же. Это никуда не уходит.
pristalnayapristalnaya on Декабрь, 16, 2006 22:28 (UTC)
Да. Мы только можем закрыть на что-то глаза, соврать себе о каком-то прошлом...
Алёна (АЕФ): Грустьavis_a on Декабрь, 17, 2006 14:33 (UTC)
Не уходит. И постоянно молчит...
pristalnaya: не надоpristalnaya on Декабрь, 17, 2006 14:45 (UTC)
О, если бы! Иногда оглохнуть можно от его красноречия!..
virsh on Декабрь, 18, 2006 11:24 (UTC)
з одного боку
вітер
сльозинками дощу
пожовклий лист пливе вікном -
границею світів тепла і холоду нічного
а з другого - чоло
холодить скло
і по щокам душі
дощу вторять краплинки болю
що в грудях віддих розтискає плесом глибини
і крізь рідкий орнамент зіркою у далині мінливо мерехтить
і розпливається примарним міражем
незвичні форми розгортає
розтягує і крутить і мінливістю кидає
промінь той із далини нічної
розпечено прониже розум
іржою болю розїдає образ втіхи
оманливо зове у далину
і так летів би крилами бажання щастя
об стіну часу знову бюсь
і скло бринить , неспокоєм пружинить
і мокро розтискає тіло льодом
і каплі з двох боків пливуть
двох кольорів кривава суть
двох чорних кольорів
нащо запеклістю горів
зривався криком
кляв дощем
і вогняним протуберанцем замітав сліди у памяті
страждання коси заплітав
втікав у сон
стражданням гнав розпуку
і маревом ночей хворів
і стогоном торкався ран душі
і повертав назад
і так крутився замкнутим і безнадійним шляхом
і маячнею миготливе світло в далині
наповнює мене і вдаль зове
і мерехтить , надією пянить
обіцянки плете у візерунки марень
у нову мрію загортає гіркоту,
нерівний ритм дощу зриває в менует прощання
з невірністю чекання розділяє холод скла -
пружністю неспокою стискує чоло
і знов
сльзинками пожовклих щік пливе цей лист
розподілом світів тепла
і холоду, спокою і пітьми,
і вічної зими
і падає легкими жестами
в прощальному танку
і до землі схиляє погляд
до спокою,
до рівноваги глибини
вертає холод скла у світ
що зірки відблиск кидає у крапель слід
і з капель потічки плете, стікає
як по щоці пекучий спогад
різьбить сльозою шлях
підбито, зламано
злітає птах
надії
знов
pristalnaya: не надоpristalnaya on Декабрь, 18, 2006 11:29 (UTC)
Да что ж у тебя всё так больно, кроваво и безысходно?.. Хватит уже пессимизировать!:))
virsh on Декабрь, 19, 2006 09:43 (UTC)
з минулого
це відлуння, резонанс
ударів серця що зупиняє час
pristalnaya: клоунpristalnaya on Декабрь, 19, 2006 09:58 (UTC)
Ну нельзя же всё время жить прошлым! Неужели ничего в жизни не радует?:))
virsh on Декабрь, 19, 2006 12:57 (UTC)
холодно так в душі
взяла в обійми зима
в серці як сніг лежить
мерзуть в грудях слова
злом огорта пустота
ніби спинився час
поряд тепла нема
нас небуло колись
потім небуде нас
як же зробити так
вогник в душі щоб не згас?
як не згубити тепло
жар у долонях нести
щоб не забули ми
як у зимі зацвісти
як не забути той час
як пронести в сни
промінь той щоб не згас
в очі вплітав зірки
ночі як спалах крик
капельками роси обійм
вдячності усміх губ
сонця очей жар
vsevolod_volkovvsevolod_volkov on Декабрь, 20, 2006 23:19 (UTC)
Я до 24 лет не знал сколько лет маме
А ей всегда было 35, так было принято, но я не знал.
...
А потом...
А потом я стал обгонять ее в возрасте
Не физически - нет
Но я стал для себя бояться цифры 36
P.S. Это значит, что я... неправ...
Я вынесу из каметов... надеюсь, ты не против...